Неділя, 29.03.2020, 12:02


Ви увійшли як    Гість   |  Вітаю Вас Гість  |   RSS

Головна  |  Мій профіль  |  Реєстрація  |  Вихід  |  Вхід


Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 574
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Вы можете встановити кнопку персонального сайту Ігоря Миколайовича Окуленка в себе на сайті:

 Сайт Ігоря Миколайовича Окуленка


Наші партнери
Радіо «Місто над Бугом» - on line новини: www.radio-mb.com.ua





Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Головна » 2014 » Червень » 13 » Партизан Майор Вихор: нам під силу виконання цікавих, правильних й іноді дуже зухвалих завдань
13:01
Партизан Майор Вихор: нам під силу виконання цікавих, правильних й іноді дуже зухвалих завдань

(Джерело: http://rus.newsru.ua/ukraine/13jun2014/partyzan.html)

Про те, що на Донеччині є українські партизани, чутки ширилися від початку Антитерористичної операції. NEWSru.ua вдалося переконатися, що ці чутки реальні, і поспілкуватися з командиром партизанського загону в околицях міста Слов'янська. Це колишній офіцер радянської та російської армії, колишній співробітник спецпідрозділу "Беркут", ветеран Афганістану - а зараз Майор Вихор. Псевдонім, ясна річ. Майор Вихор організував невеликий партизанський загін, який, не підкоряючись керівництву АТО, виконує бойові завдання зі знищення терористів як у тилу, так і на передовій.

Він пройшов Майдан від першого і до останнього дня. Свою партизанщину пояснює буденно: "Я вже своє пожив. Трішки розбираюся у війні, оскільки колишній офіцер. Тому моє місце там. Не студентів, яких у 18 років можуть мобілізувати до армії без досвіду і підготовки, а моє і таких, як я.

У Національній гвардії служать люди дуже різних професій: вчителі, будівельники, художники, журналісти, менеджери з продажів. Два тижні їх готували в Нових Петрівцях, одягнули у форму, дали в руки зброю і відправили на передову. Люди не жаліючи сил перебороли всі свої страхи, воюють нещадно і б'ють ворога, який прийшов на нашу землю. Як колишній військовий можу сказати: те, що зараз відбувається - це військове вторгнення. А з огляду на довжину лінії фронту - це військова операція. Йде війна. Основну роль у такому разі повинні відігравати Збройні сили".

У нього є син. Призовного віку. І саме цей факт спонукає його робити все, щоб ця війна завершилася якомога раніше.

Що таке ваш загін? Розкажіть про нього.

Всі командири і керівники АТО чудово розуміють, що вони обмежені рамками законодавства, певних статутів і наказів. Накази ці не завжди правильні. А партизанському загону, який не перебуває ні у кого на службі, окрім як у народу і своєї совісті, який не виконує нічиїх наказів, окрім як свого командира, і на який не можна ніяк вплинути державним структурам, під силу виконання дуже цікавих, дуже правильних й іноді дуже зухвалих завдань. У ті місця, куди солдатів не пускають, - ми спокійно ходимо і ведемо там бойові дії.

Як розуміти: "накази не завжди правильні"?

Координація між частинами Міноборони відсутня. Будь-яка інформація, яка надходить у штаб, має бути оперативно оброблена. Такого немає на даний момент. Оперативний штаб ніби і є, проте оперативних дій ми не бачимо.

Дивишся іноді вже при під'їзді до блокпоста і стає зрозуміло: його обладнано "під злив", назвемо це так. Його розташування таке, що виключені будь-які інженерні споруди, що дозволяють бійцям тримати оборону. Командування відокремлене. На території цього блокпоста перебуває чотири різних підрозділи, які між собою не мають координації. Відповідно, про якусь чітку, правильну бойову взаємодію під час відбиття атак або в наступальних діях не може бути і мови. У кожного підрозділу лише кілька рацій. Уточню, приблизно на сто бійців дві або три рації. І всі вони налаштовані на різні хвилі. При цьому, виходячи з тих умов, в яких вони там існують, взаємодія підрозділів здійснювалася за допомогою "пейджер-джана". Тобто, посилався солдат, чомусь тільки Нацгвардії, який під кулями біг в інший окоп або до іншого підрозділу, або до бронетехніки, стукав по броні і просив стріляти в тому або іншому напрямі. Розумієте, на який ризик наражалися молоді хлопці і строковики Внутрішніх військ?

Наприклад, кілька днів тому (розмова відбулася на початку червня - ред.) до одного з блокпостів під'їхала колона з понад 40 вантажівок, як з'ясувалося потім, кадировських найманців. Ми повідомили в ту ж мить у штаб, але на цю інформацію ніхто належним чином не відреагував. У відповідь нам сказали, що вам на допомогу вислали три БТР. Вони досі так і не доїхали. Виникає питання: чи не зливається підрозділ? Уточню, що це підрозділ з патріотів, які кинули всі свої справи, сім'ї, роботу і зголосилися їхати в зону АТО! Тобто, насильно, як "срочників" ВВ, їх ніхто не слав. Навіщо так багато людей, найбільш патріотично налаштованих - а при такому підході патріотизм може перерости в радикалізм щодо цих командирів або ж влади в цілому - послали на передову, де постійно йде вогневий контакт, прямо під кулі? У розрахунку, що раптом не виживуть?

Йдемо далі. Повний бардак у відданні і виконання наказів. На сьогоднішній момент Нацгвардія - це цивільні люди, які прийшли за контрактом від трьох місяців до трьох років і потім повернуться в цивільне життя. Здебільшого вони навіть в армії до цього не служили. Вони не знають, що таке військова дисципліна і виконання наказів. Через це виникають деякі проблеми під час бою. Хоч і командири іноді віддають дурні накази. Приклад: на одному з блокпостів під час бою командир взводу, що записав себе під час вступу до Нацгвардії старшим лейтенантом, - а як з'ясувалося він не має навіть військової освіти, - наказав солдатам перебігати з одного укриття в інше, хоча цього ніяк не можна робити. Люди побігли, і загинув військовослужбовець. Зараз проти цього командира, нібито, порушили кримінальну справу, але він втік і перебуває в розшуку.

Куди втік - відомо?

За нашою інформацією, він перебуває в Криму. Ці всі хиби можна довго перераховувати. З хорошого потрібно відзначити одне: люди, попри погані умови перебування, відсутність відповідного озброєння і захисту, переносять всі складнощі і воюють. Такий, не побоюся цього слова, великий дух українського народу. Такого я не бачив у Росії. Я колишній офіцер російської армії і армії СРСР...

Чекайте, російської, я правильно почув?

Цілком вірно. Так от, я бачив людей багатьох національностей, але українці унікальні. Такого духу, я його називаю козацький, я не зустрічав ніде. Патріотизм українця на неймовірно високому рівні. І мені не хотілося б, що вони гинули через дурні накази.

Тому я й вирішив створити партизанський загін. Мета - звільнити Україну від загарбників. У підрозділі перебувають добровольці, в основній своїй масі - офіцери запасу, старшини або рядові, що мають бойовий досвід або достатньо велику вислугу років. Люди, які уміють поводитися зі зброєю, розуміють команди з півслова і з напівпогляду. Багато з них розвідники, десантники, інженери, сапери, мотострільці.

У свій загін ви набираєте добровольців чи у вас, скажімо так, "закритий клуб"? Може, тренувальний табір є?

Так, у нас злагоджений підрозділ. Велика частина загону - це люди, що мають бойовий досвід. Деякі брали участь в декількох кампаніях. Табору для підготовки немає: чоловіки нашого віку вже досить досвідчені. Розширювати? Напевно, можна. Може, навіть і потрібно. Але не сам підрозділ, а кількість таких підрозділів. Як показує практика, для того щоб мати чітке оперативне реагування і високу ефективність потрібний підрозділ, який може швидко і компактно пересуватися. Тому загін має бути від 30 до 50 бійців.

Як військовики до вас ставляться?

У нас прекрасні стосунки! Багато офіцерів і в штабах, і на місцях це явище (партизанів - ред.) вітають, тому що, повторюся, розуміють, що ми можемо виконувати ті завдання, які їм виконувати заборонено.

Я так розумію, що ваші партизани до початку військових дій вели звичайне цивільне життя, правильно?

Не повірите! У мене в загоні як мінімум чотири бійці - це українські гривневі мільйонери. Не олігархи, звісно, але люди дуже забезпечені.

Та годі... Чотири мільйонери партизанять на передовій?

Очевидно! Вони члени загону. Самі себе озброїли, і це чудово. Нас ніхто окрім себе самих або волонтерів не озброїть. Або ж бізнесменів, які розуміють, що якщо так і далі триватиме - ця кадировська чума, - вони можуть позбутися своїх бізнесів. Я скажу більше: ці самі люди стояли на Майдані.

Ну, це якраз не дивно. На Майдані таких вистачало. А тут... Правда, що після перестрілки на місце бою українські військові нікого не пускають, окрім якихось невідомих спеців, мало не під загрозою розстрілу?

Розстріл - ні, але в цілому, правда. Ми працюємо на передовій. На місцевому рівні координуємо свої дії з тим або іншим блокпостом або підрозділом. Підстраховуємо їх, вони підстраховують нас. Наприклад, коли ми йдемо в глибоку розвідку, зачищаємо місцевість, або йдемо по "язик", і нам потрібна підстраховка серйозною технікою: кулеметами або мінометами, - вони приходять нам на допомогу. А у разі атаки на блокпости АТО ми обов'язково допомагаємо їм. Ведемо бій у своєму секторі.

Так от, після припинення вогню, коли все стихає, зазвичай йдуть оглядати місце бою. Але, згідно з наказами, я так розумію, керівників АТО, жоден солдат не має права вийти й оглянути місце бою. З яких причинах - я не знаю. Знаю тільки, що приїжджають якісь спеціальні люди і йдуть оглядати місцевість. Що вони там знаходять або кого - невідомо, нам не звітують.

А самостійно намагалися подивитися, що там?

Неодноразово. При спробі оглянути місцевість доходило до того, що по нас відкривали вогонь. Лякають. Адже ми хочемо трофейну зброю забрати. Ми воюємо всі зі своєю зброєю або з трофейною. Вбили терориста, забрали у нього зброю і озброїли чергового свого бійця. Але нам забороняють, кажуть: "Не йдіть, або будуть проблеми. Навіть у вас". Думаю, на ураження не стріляли б, якщо б ми не послухалися, але все одно ці моменти прикрі.

Ось що цікаво, практично щоразу, коли відбувається атака, після якої терористи мають втрати, немає точної інформації щодо кількості загиблих. Дані різняться дуже сильно. Нехай вже журналістів не повідомляють, але ж і самі бійці точних цифр назвати не можуть...

Цілком вірно. Ми ж досі не знаємо, яких втрат завдаємо супротивникові. Знаємо тільки з офіційних повідомлень штабу АТО, а піти на поле бою і порахувати кількість убитих самі ми не можемо - це всім заборонено. Виходить нонсенс. Ми завдаємо втрати супротивникові або ж витрачаємо кулі в нікуди? Адже це нерви бійців. Який буде стан у солдата, якщо він стріляє по ворогові, а результату не знає?!

Скільки ваш загін убив терористів? Тих, трупи яких ви бачили.

За останній тиждень 8 осіб. Це те, що ми точно знаємо. Адже влучити - ще не означає убити. Ось недавно, наприклад, через пару днів ми проходили поряд з місцем бою. Ми знаходили там кровоспинні джгути, пляшечки з протишоковими препаратами, перекис водню тощо. Тобто, реально ми бачимо, що ми влучаємо. З боку терористів працюють добре підготовлені специ, ймовірно, колишні військовослужбовці російської армії, тому що були знайдені препарати виробництва РФ, які видаються тільки для військових. Таких фахівців може бути невелика кількість, але вони контролюють ситуацію, замітають за собою сліди. Якщо боєць поранений або убитий - його витягають з місця бою, забираючи будь-які докази. Ми їх потім знаходимо на відстані півкілометра-кілометра від місця вогневого контакту - одяг, знятий з мертвої людини, недопалки і розламані пачки від російських цигарок, яких в Україні навіть у продажу немає, і багато чого іншого. Можна стверджувати, то проти нас працює чітко підготовлене і злагоджене бандформування на основі або ж діючих фахівців, або ж підготовлених у підрозділах РФ. Зброя, медикаменти, сухпайки, обмундирування, засоби зв'язку, які ми також знаходили, - все це використовується в російській армії. Ми навіть перевіряли серії на гільзах патронів: вони не відповідають жодній серії патронів, випущених в Україні. Вони випущені в Росії.

Правда, що чеченці, вірніше, "кадировці", атакують без бронежилетів?

Це правда. Наступальна тактика ведення бою передбачає, щоб боєць був якомога легше одягнений, узяв з собою максимум боєприпасів і менше зайвого вантажу на собі тягнув. Бронежилет обмежує рухи, утрудняє дихання, має вагу, тому і боєць в ньому не такий витривалий. Тому, як правило, в наступ йдуть без бронежилетів. Під час наступального бою очікується також втрата до 50% особового складу. А оскільки основне завдання українських військ - оборона, на блокпостах тощо, - відповідно, і втрати наші набагато менші. Ще. Не всі бронежилети витримують кульові або кулеметні влучання. Наприклад, якщо влучили з рушниці СГД (снайперська гвинтівка Драгунова - ред.), АК зблизька або ж з кулемета 7,62 БТРа, можна отримати дуже серйозні поранення - замежові травми, які не сумісні з життям.

Коли куля наскрізь проходить, імовірність вижити набагато вища, ніж від кулі, яка пройшла через "броню". Вона відразу ж міняє траєкторію, не летить вже прямо і прошиває як голка, а рухається вже навзнак, починає "перекидатися". Відповідно, проникаючи всередину організму, вона починає розривати на частини ті органи, в які влучила. Врятувати у такому разі людину шансів практично немає. Тому не завжди бронежилет рятує. Тиждень тому поховали гвардійця. У нього влучила граната з підствольного гранатомета. Бронепластина витримала, але людину практично розірвало на частини. Він був учителем... Отже, недивно, що чеченці без них атакують. Вони повзають у лісах у сутінках, займають позиції, а вже вночі починають атакувати.

З терористами зрозуміло — росіяни і кавказці. А сепаратисти хто?

Переважно місцеві. Вони тут знають кожний закапелок, кожен горбок, кожне деревце. Тому вони непомітно проводять в потрібні місця терористів. І не маючи спецзасобів, виявити їх неможливо.

Втрат немає у вашому загоні?

Слава Богу, немає. Ні вбитих, ні поранених. Працюємо компактною групою, не допускаємо рукопашного бою: зброя, якою ми озброєні, дозволяє працювати навіть на 400 метрів. У разі виявлення ми використовуємо димові шашки, дими для відходу. Ну і координаційне прикриття бронетехнікою, яка знає, що ми працюємо в тому районі, і у разі певного сигналу відкриває вогонь по потрібному квадрату. Знає, як ми будемо відходити, отже, стріляє, щоб відсікти супротивника.

Це ж треба дуже довіряти, щоб маршрути відходу говорити...

А ми й довіряємо! Ми один одного неодноразово перевірили вже в різних колотнечах. На передовій треба бути геть кінченою людиною, щоб підвести друга.

Ви про Нацгвардію чи десант?

І гвардійці, і десантура, і Внутрішні війська. По місцю координуємося з ними, роботу відлагоджено чітко.

З "Беркутом" не контактуєте?

З цими не контачимо, і слава Богу. Але я боюся одного: іноді "Беркут", який ще три місяці тому був ворогом номер один для всіх нас, для майданівців, для всіх тих, хто розуміє, що в країні з такою міліцейською машиною жити не можна, вони іноді стоять в тилу у Нацгвардії. Це втікачі з Криму і київський "Беркут", який дуже жорстко працював на Майдані і крушив направо і наліво всіх і все. Реально може бути така ситуація, що ми отримаємо ніж у спину... Бо віри цим людям немає.

Ймовірно, може виникнути така ситуація, коли один напроти одного по різні боки блокпоста стоятимуть "беркути"-однополчани? Ті, хто довгий час служив один з одним, дружив?

Я скажу так. Основна маса "Беркута" морально не перейшла на нові реалії після Майдану. Є, звичайно, і такі, які дійшли до того, що так вони більше не можуть, і переламали своє життя, світогляд. Переосмислили те, що відбувається. Але це одиниці. Основна маса тупо перефарбувалася задля того, щоб не втратити годівницю. Вони розуміють, що поки перехідний період, "каламутна водичка", можна спокійно заробити грошей. Прикладом тому є розграбування ними станцій АЗС, які, за моєю інформацією, проводили співробітники "Кобри" і "Беркута". Грабували заправки, маркети на цих заправках.

Це в районі бойових дій?

Саме там. Аж до того, що забирали навіть касове устаткування. Це все пакувалося в посилки і відправлялося на "велику землю", скажімо так, на Київ.

Викликає питання співвідношення сил. Коли на передовій стоять люди, що пройшли Майдан, а пліч-о-пліч з ними воїни ВВ, які стояли по інший бік барикад. Як змиритися людині з тим, що їй потрібно прикривати спину того, хто в неї стріляв чи бив кийком? Це величезний психологічний поріг, який людина, що пройшла Майдан, не може переступити. Не за три місяці. Вона ніколи не пробачить цього солдата ВВ-шника, цього офіцера ВВ-шника, а тим більше "беркутів", які зараз стоять в тилу у Нацгвардії, на блокпостах, не знявши шевронів "Беркута", і, як і раніше, намагаються протистояти в моральному і навіть фізичному плані бійцям Нацгвардії, які пройшли Майдан. І роблять це з неприхованим задоволенням. Вже є випадки прямого фізичного зіткнення. Зрозуміло, що боєць Нацгвардії не завжди "Шварценеггер", а "беркутівець" - зазвичай це здоровенний мужичара, який своїм виглядом повинен лякати дідусів і бабусь і відбирати гроші у дітей. Це їхня основна функція. Моральна підготовка "Беркута" – це просто машини для рукопашного бою і відбирання грошей. Точніше - це міліційна гопота.

Така ось ситуація склалася недавно на одному з блокпостів. Бійці з Нацгвардії стояли разом з представниками підрозділів "Кобра" і "Беркут". На їхніх очах міліціонери, за звичкою, почали "віджимати" у водіїв машин, що проїжджають через блокпост, гроші та якесь устаткування. Підкидали патрони в салон, звинувачуючи в тероризмі, і "збивали" гроші. Хлопці з Нацгвардії на цю справу дуже образилися: "Наступивши собі на горло, ми стоїмо поряд з вами, але коли ми бачимо, що ви далі творите все те, що ви робили до Майдану, і при цьому ви це робите ще з більшим нахабством, з більшим цинізмом, терпіти таке не маємо наміру". У результаті відбувся конфлікт, який трохи не призвів до перестрілки. Але оскільки командуванням АТО займається МВС, відповідно, НГ також підкоряється МВС, то цей конфлікт зам'яли до кращих часів. Більш того, людина, яка займалася поборами на дорогах, віджиманням цінних речей і грошей, перевелася на іншу посаду в інше відомство...

Підвищили?

У СБУ пішов працювати.

Наступний момент — озброєння. Озброєння Нацгвардії — це сміх і гріх. Їм видали автомати, які вже пройшли і Крим, і Рим, і мідні труби. Але це ще півбіди. Як можна солдатикові в бойових умовах видавати всього по два магазини і дві гранати? У таких умовах в бою він може протриматися рівно три хвилини. Як може підрозділ впродовж двох або трьох місяців утримувати укріпрайон, маючи таке мізерне озброєння? Є давній армійський закон: "Чим більше ти з собою візьмеш патронів, тим довше ти проживеш в бою".

Далі - техніка. Можна сказати, що стан її десь на четвірочку. Але при цьому нові машини, які були нещодавно привезені, постійно ламаються.

Це "Буцефал"?

Так, "Буцефал". Є технічні недоробки, ще заводські, які так і не були усунені. Всі ці машини періодично ламаються, піддаючи небезпеці той або інший напрям, яка ця машина прикриває. За моєї пам'яті в бою заклинило 30-мм гармату.

Мені розповідали військові, що у цих "Буцефалів" при стрілянині з 30-мм гармати йде деформація корпусу, тріщини в броні. Це правда?

Сам особисто спостерігав. Водії БТРів показували ці тріщини. Дійсно, при роботі 30-мм гармати, а це достатньо могутнє озброєння, відбувається, мабуть, резонанс. Недоробки по броньовій сталі викликали, як мені спочатку сказали, мікротріщини. Але коли я на них подивився - це були реальні тріщини, через які просвічувало сонячне світло! І ось хлопці в польових умовах за допомогою "якоїсь там матері" і підручних інструментів заварювали, замазували ці щілини в броні.

За правилами формування батальйону аналогічного мотострілковому в будь-якій з армій в складі повинен бути радіотехнічний взвод зв'язку. Тобто, це повинна бути спеціальна техніка, що має масу каналів зв'язку, у тому числі і засекречені й захищені від прослуховування. Є інформація, що до Донецька з Росії був переправлений дуже потужний комплекс радіоелектронного перехоплення з великим діапазоном частот, які він може перехоплювати, і великим радіусом дії. Відповідно, побачивши, коли команди командири віддають по мобільному телефону, я зрозумів, що цю війну нам з таким розкладом виграти буде важко.

І це ще не все. Люди, волонтерські рухи збирають гроші на найдорожчу оптику для снайперів, для підрозділів: прилади нічного бачення, тепловізори, які коштують божевільних грошей. Тільки те, що доправляється в частини волонтерами, і рятує. Збирають по крихтах... А на місцях відбуваються дивні речі. Для прикладу. Привезли, скажімо, три тепловізори в підрозділ колишнього "Беркута" або "Кобри". З трьох приладів залишається один, а два запакуються в посилочку і відправляються на Київ. Відповідно, туди ж йдуть і дорогі цигарки, які люди привозять для солдатів...

Якщо люди привозять все це для гвардійців і десантників, то як це все до "Беркута" потрапляє?

Виходить так, що багато волонтерів привозять і віддають все командирові. Командир, мовляв, старший і все розподілить правильно, кому треба. Вони ж думають, що якщо він командир, то, значить, він заслужив, значить, він правильний, користується довірою. Насправді командир цей може і не бути таким. Відповідно, він, отримуючи в руки ресурс, починає кроїти собі або наближеним людям. А безпосередньо солдатові в окоп доходять вже сигарети без фільтру, форма шита-перешита. А прилад нічного бачення, бінокль або рація до нього вже ніяк не дійде. Хоча всі ці ресурси надходять у підрозділи, надходять на блокпости. Кому війна, а кому мати рідна... Люди і досі намагаються нажитися. Адже ти командир, тебе ніхто не перевірить, тому що ти ніде за це не розписувався. Тому ми рекомендуємо людям робити дарчі нотаріально і самі так робимо.

В сенсі, ви ще і армію забезпечуєте?

Ми не тільки самі себе забезпечуємо, але й купуємо на передову. Якщо у нас з'являється зайвий тепловізор, ми віддаємо його Нацгвардії. А як же інакше? Ми ж інколи сидимо з ними в одних окопах, їмо, грубо кажучи, з одного казанка. Ми знаємо чудово, чого їм бракує. А тим більше, ми ж вільні стрілки: у разі чого змінимо позицію і вестимемо вогонь звідти, звідки нам зручно. А ці хлопці навіть за найгіршого розвитку подій лишатимуться на цих позиціях, бо якщо вони їх кинуть — вони будуть дезертирами. Тому ми прагнемо бути недалеко від них завжди, щоб підстрахувати у разі потреби. Розташовуємося в місцях, про які супротивник не знає. Адже вони стежать за армійськими підрозділами, а не за партизанами. Можемо переодягнутися в цивільний одяг і піти в розвідку. Я можу сказати одне: жодну партизанську війну, з часів Олександра Македонського, жоден агресор не виграв.

Розмовляв Родіон Шовкошитний.

Переглядів: 369 | Додав: voosou | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]



Друзі сайту



Кнопка СОУ

Тернопільська СОУКнопка КРоСОУ

zampolit





Вы можете встановити кнопку сайту Вінницької обласної організації Спілки офіцерів України в себе на сайті:

 Вінницька обласна організація Спілки офіцерів України


Громадська Рада при УМВС України у Вінницькій області

Українська Православна Церква (ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА УКРАЇНИ) Вінницько-Тульчинська Єпархія

Антикорупційний сайт


Молодіжна кампанія - Пам’ятай про Крути

Copyright www.voosou.at.ua© 2020

Безкоштовний хостинг uCoz