На карті нашої країни є невеличка залізнична станція між Києвом і Черніговом, яка називається Крути. Ця назва увійшла в історію України як символ патріотизму і відданості Батьківщині. 29 січня ми відзначаємо річницю битви під Крутами. Які ж події передували цій битві? 22 січня 1918 року Центральна Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила самос­тійність і незалежність України.

Більшовицька Росія не змогла з цим змири­тися, і частини регулярної більшовицької армії під командуванням Антонова­-Овсєєнка почали бойові дії проти України. За відсутності регу­лярної армії малочисельні українські військові формування з боями відступали до Києва. Уряд Народної Республіки звернувся із зак­ликом стати на захист незалежності. З патріотично налаштованих студентів університетів, учнів старших класів гімназій, технічних шкіл був сформований Січовий Студентський Курінь (в складі 150 юнаків). Разом з вихованцями Військової Школи, всього біля 600 чоловік,     вони вступили в бій з шеститисячним, добре озброєним військом під командуванням полковника Муравйова.

Половина молодих патріотів загинула в цьому нерівному бою. Про ті героїчні і трагічні події промовляють поетичні рядки... (Уривок з поеми «Квітки у полі, там, де Крути...» Степана Литвина).

На Ніжин люто рвалася орда,

Бушлати чорні...

Білий сніг пречистий...

А в Києві — лиш сотня молода

Січовиків — студенти й гімназисти.

Зірвавсь північно­східний вітер злий.

Їх молоде життя зламалось круто.

Нічні вагони хлопців повезли,

А на світанку їх зустріли Крути.

Були в них душі чисті, мов кришталь.

Жадали волі, іншої епохи...

Було їм дуже України жаль.

Себе ж не жаль. Якщо і жаль, то трохи...

Їх підняли зненацька уночі,

Їх і азів не вчили оборони.

На станції зосталися харчі

І — гірше горе — майже всі патрони.

«Багнетами рубаймо лід, брати!

Більшовики підуть у наступ скоро...» —

«Сусіди не дадуть нас обійти!»—

Їх сотник Гончаренко підбадьорив.

Гармати б’ють — своя одна й чужі.

Півсотні вражих станкачів татака...

І видно ледь: на плисківській межі

Широка розгортається атака...

Гармата стихла. Стогнуть гармаші

На теплій розпанаханій платформі...

Остерські навіть плачуть комиші

За хлопчиками з кровію на формі...

«Тримайтесь, хлопці!» — гук луна

дзвінкий.

Гарячий сніг юначу кров вбирає...

Вмирають в білім полі юнаки...

Під Крутами Вкраїнонька вмирає...

Таких, як скло, їх триста полягло...

В січні 1918 р., після бою під Крутами більшовики захопили Київ і розпочали страшні репресії. У березні цього ж року війська Цент­ральної ради відбили Київ. В цей час, на міському цвинтарі поблизу Аскольдової могили урочисто були поховані тіла кількох десятків юнаків, що були знайдені поблизу Крут.

Ось якими поетичними рядками відгукнувся на цю подію Павло Тичина.

ПАМ’ЯТІ ТРИДЦЯТИ

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх –

Тридцять мучнів українців,

Славних, молодих...

На Аскольдовій Могилі

Український цвіт! —

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадника рука? —

Квітне сонце, грає вітер

І Дніпро­ріка...

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай! —

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих,—

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх.

Слава Героям Крут! Слава Україні!