Сьогодні — День Святого Миколая, або Микола літній. Відзначають це свято з ХІ століття у день перенесення мощей Святителя і Чудотворця Миколая з Мір Лікійських у Бар

Св. Миколай народився близько 280 року в місті Патарі в Малій Азії за часів царювання римського імператора Валеріана. Його батьки були багаті та правовірні християни — Феофоан та Нона. За поширеною легендою, Св. Миколай вже у ранньому дитинстві, навіть коли був немовлям міг стояти на ніжках (поширений сюжет іконографії) і, виявляючи доброчесність, до пізнього вечора відмовлявся від материних грудей по пісних днях: середах та п’ятницях. 

Пізніше він також виявив схильність до суворого стримування і любив бути на самоті у роздумах про Бога. Св. Миколай завжди уникав мирських веселощів, часто бував у храмі Божому і, зрештою, відцурався мирського життя й прийняв чернечий чин. 

Свою спадщину він роздав бідним. Особливо поширеною була історія про батька та трьох його дочок, які жили вкрай бідно. Щоб дівчата змогли вийти заміж, Св. Миколай підкинув їм у віконце три вузлики з золотом на придане. Роздавши спадщину, він вирушив до Палестини поклонитися святим місцям, після чого повернувся до міста Патар, де єпископом був його дядько. За його порадою Св. Миколай і став священиком. 

За доброчесне життя Св. Миколай був обраний єпископом свого рідного міста Мір у Лікії, звідси походить назва Святого — Миколай Мір Лікійський. У сані єпископа Св. Миколай найчастіше зображується на іконах. 

Існують розповіді про те, що коли він був єпископом, то захищав невинно засуджених. Так, прийшовши на місце страти трьох мешканців Міра, він встиг вихопити меч з рук ката та прилюдно викрив підкупленого суддю. Коли ж у Константинополі несправедливо засудили трьох полководців, він з’явився уві сні імператорові Константину та пояснив йому, як було діло насправді. 

Св. Миколай допомагав людям у найскрутніших становищах. Одного разу у Лікії, на батьківщині Чудотворця, став неврожай. Дізнавшись про це, Св. Миколай змилосердився над людьми, що могли вмерти голодною смертю, і послав купця з кораблем, наповненим продовольством. 

Під час гоніння в Римській імперії на християн та християнську церкву, за царювання Діоклетіана та Максиміана, Святителя Миколая схопили і кинули до в’язниці. За часів імператора Константина Великого його звільнили, і він повернувся до свого приходу. Миколай Мір Лікійський був присутнім на першому Вселенському Соборі, де ревно захищав Православну церкву. 6 грудня 345 року великий святитель помер. Тіло його було поховане в соборному храмі міста Мір. 

А на початку ХІ століття відбулося перенесення мощей Святителя і Чудотворця Миколая з Мір Лікійських у Бар. Сталося це за таких обставин. На початку XI ст. варвари захопили Лікійське місто Мір, де був похований Св. Миколай, і спустошили його. Святитель явився уві сні пресвітеру італійського міста Бар і заповів йому перенести мощі до цього міста. Всі християни, які тут жили, зраділи дару Божому. Вони відправили знатних людей та священиків до міста Мір, віднайшли раку з мощами та перенесли її на корабель. При цьому серед тих, хто ніс раку та торкався її, багато зцілилося. 9 травня процесія прибула до Бару. Жителі міста урочисто зустрічали корабель: у руках вони тримали свічки та співали пісень. З радістю та великою пошаною прийняли вони мощі великого Божого Угодника і поховали їх у церкві Св. Іоанна Предтечі. 

Через три роки вдячні жителі міста Бар збудували чудовий кам’яний храм на честь Святого Миколая і встановили там золоту раку. При великій кількості людей урочисто було перенесено мощі Святого з церкви Іоанна Предтечі до новозбудованого храму і покладено у раку при вівтарі. 

Вперше святкування перенесення мощей Св. Миколая було встановлене папою Урбаном II, що жив у XI столітті. І хоча зародилося це свято на Заході, воно міцно прижилося у церковному календарі східних слов’ян, куди було введене митрополитом Єфремом наприкінці XI ст. У Київській державі свято перенесення мощей святителя Миколая з міста Мір до Бару встановлене за часи Київського митр. Іоанна ІІ і Київського кн. Всеволода (1078–1093). 

У народному побуті існувало вірування, що під час життя і навіть після смерті Микола продовжував здійснювати чудеса: рятував мореплавців та утопаючих, звільнював засуджених. Перекази про нього стали основою багатьох народних казок, у яких він також здійснював чимало чудес, але вже у фантастичній формі. 

Як одному з найулюбленіших у народі Святих, Миколі було присвячено два дні у році, що встановлено церквою, — один навесні, Миколя весняний (в день перенесення мощей Святого), а другий взимку (в день його смерті). Саме цьому присвячена легенда про Миколу та Касяна, яку можна чути у багатьох народів. У різних варіантах цієї легенди розповідається, що Касян, день пам’яті якого відзначається лише один раз на чотири роки, дуже заздрив Святому Миколі, якого шанують двічі на рік, і вирішив поскаржитися на цю несправедливість Богові. Господь, вислухавши розповіді обох про їхні діла заради людей, розсудив, що кожний одержав шану, відповідну до своїх заслуг. 

Серед Святих, яких шанували у народі, навряд чи знайдеться інший, кого любили б більше, ніж Миколу. «Микола — другий після Бога заступник», — казали у народі. «Попроси Миколу, а він скаже Спасу». З цього боку він протиставлявся не тільки Касяну, а й Іллі-пророку громовержцю. 

Здавна жодному Святому у православній церкві не зводили стільки храмів та церков, як Миколі Чудотворцю. Саме йому поряд з апостолами кожного тижня по четвергах у православній церкві присвячена особлива служба.

Через чисельні легенди та перекази відомо, що Св. Микола завжди охороняв людей на воді. З цієї причини рибалки, виходячи в море, брали з собою його образ. У минулому чорноморці, наприклад, вірили, що є два Миколи: один морський, другий мокрий. Перший «завідує» кораблями, другий — водами. Мореплавці вірили, що Святий весь час присутній на кораблі, але побачити його неможливо. В разі великої бурі треба дати Св. Миколі обітницю: завжди святкувати його день, прикрасити його образ або навіть збудувати на честь Св. Миколи церкву. У найбільш небезпечні моменти образ Святого виносили на палубу і просили у нього захисту. 

В інших легендах говориться, що Микола піклується не тільки про людей, а й про тварин. Одного разу, — розповідається в одній з них, — застала селянина у лісі ніч. Розпряг він коней, дав їм сіна і бачить — недалеко від нього забралося багато звірів. Селянин очам не повірив: заєць сидить поруч з вовком і не боїться його. Що за диво? Придивився уважніше — сидить між звірями сива людина і щось розповідає тваринам, а ті уважно його слухають. У старій людині впізнав селянин Миколу-Угодника. 

У народному побуті день 22 травня має назву Миколи Весняного або Теплого, і Святий сприймається як покровитель тварин, худоби, а також хліборобів та землеробства.

Одна з найголовніших подій «на Миколу» — це вигін коней у поле на першу пашу. «Микола весняний» вважався святом конюхів, і з цього приводу на площі, посеред села, священики кропили коней свяченою водою. В полі їздили вершники — «щоб нечиста сила коней не мучила». Взагалі «Микола Теплий» вважався чоловічим святом, тому що багато хлопців випасали коней цілу ніч уперше. 

Про цей день існувало кілька приповідок: «Прийшов Миколай — коней випасай»; «Юрій з теплом, а Микола з кормом»; «Святий Юрій пасе корів, а Микола — коней».