Їду сьогодні в маршрутці.

Тільки прийшла і відразу ж пишу.

На одній із зупинок входять в маршрутку четверо наших рідненьких захисників з передової.

На двох теплі бушлати (на вулиці холодрига і дрібний дощик) на інших їх немає і один речовий мішок на всіх.

Дивлюся на обличчя, руки, нашивки. Наші укропчик.

Мужики, одним словом.

Зібрали гроші і простягають водієві 10 грн.

Він питає - '' вас скільки? "

Відчуваю, як миттєво впала тиша в маршрутці, але, знаєте, така, як перед бурею - насторожено-злая.

Вояки кажуть: '' Шеф, не шуми, скільки доплатити? ".

І тут маршрутка вибухнула і почали кричати на водія.

Він зупиняється, визирає в салон і каже всім '' А ну, ша! Мужики вас четверо ?! ''

Ті кивнули і він тому хто був ближче до нього дав ЧОТИРИ сотні грн. Хлопці впиралися, але він наполіг і ще довго вибачався, що це все чим він на сьогодні багатий.

Всім в автобусі стало соромно, що накричали на водія.

Людей було повно і до наступної зупинки укропчик зібрали ще 750 грн.

Я і багато витрушували буквально останнє.

І ще, я давно не бачила стільки радісних облич, коли є привід дейстительно закохатися в українців.

Всі хто виходив бажали воїнам світу і здоров'я, а вони посміхалися і тиснули руки.

Стільки добрих слів їм сказали, що мама дорогая, як це було приємно.

Хлопці виявилися западенцями, бандерівцями рідненький, які опинилися у нас в місті за новим місцем дислокації частини.

Чудовий люди і вони, і водій, і пасажири.

І як же тут не любити Україну !!!

Знаєте, як це здорово, коли поринеш у світ людей без облуди! Справжня жива вода!